Ми пишаємомось нашою роботою

«Приватні підприємства ОПК: сьогоднішні виклики та проблеми» Руслан ДЖАЛІЛОВ ексклюзивно для «Економічної правди»


Днями до Асоціації виробників озброєння та військової техніки України звернувся заступник головного редактора «Економічної правди», з проханням висвітлити низку питань, пов’язаних з діяльністю приватного ОПК, для матеріалу, який готує «Економічна правда» для своїх читачів. Керівник Асоціації пан Руслан ДЖАЛІЛОВ люб’язно погодився відповісти на всі запитання редакції.

«У 2014 році, після того, як розпочалися драматичні події в Криму та на сході України, було відмінено ліцензування виробництва оборонної продукції та продукції подвійного призначення. Це дало поштовх до того, що багато підприємств почало відновлювати або освоювати випуск вищезгаданих видів продукції. Особливо активно почав працювати у оборонному напрямку приватний сектор: з 2016 року його частка у постачанні ОВТ нашій Державі складає близько 60%.

Саме завдяки приватним підприємствам Держава почала отримувати новітні зразки бронетехніки, засоби зв’язку, РЕБ та ППО, системи автоматизації управління військами, робототехніку та звичайно ж сучасні ІТ рішення.

Перевагою приватних підприємств стала їх здатність швидко реагувати на потреби замовника, оперативно виконувати замовлення і, ясна річ – зацікавленість у кінцевому результаті, як можливості надалі працювати із своїм замовником. А головне – приватне підприємство вкладає свої обігові кошти та прибуток у перспективні проекти та зразки ОВТ, інвестуючи таким чином у обороноздатність нашої Держави. Для прикладу: розробка одного зразка військової техніки, придатного для випробувань Міністерством оборони України обходиться підприємству від 500 000 до 1 500 000 доларів США.

Довідково:

Слід зауважити, що на світовому ринку ОВТ в України досі міцні позиції. Однак поширювана у ЗМІ думка, що ми масово експортуємо тільки дешеві радянські раритети та запчастини до них, не відповідає дійсності: Україна випускає один з найкращих танків в світі; сучасні РЛС та унікальні бортові системи для військової авіації, компоненти для надсучасної електромагнітної зброї – і  цей перелік можна було б продовжити і розширити, але більшість експортованих Україною систем та технологій є наукоємними розробками з грифом «таємно», як, власно, і контракти на них;

разом з тим, приватні оборонні компанії зіткнулися з ряду проблемних питань, а саме:

нормативно правова база, яка успадкована від радянських часів, застаріла та непристосована до ринкових відносин;

у сфері виробництва ОВТ достатньо велика бюрократія та практично все зарегульовано;

на зовнішню  діяльність державою жорстко  накладена монополія;

з метою вирішення зазначених проблемних питань було прийнято рішення про утворення нашої Асоціації, яка повинна у тому числі налагодити партнерства між Державою і приватним сектором оборонно-промислової галузі.

Також Асоціація поклала на себе завдання, щодо здійснення моніторингу, освітньої роботи зі своїми членами, повідомляє щодо законодавчих змін, що мають безпосереднє значення і вплив на діяльність сектора безпеки і оборони. Асоціація є довіреним партнером і радником Уряду і Парламенту України з питань національної безпеки і оборони, надаючи всебічну підтримку державним структурам у напрацюванні політик і стратегічних документів, а також з визначених питань оборонного замовлення.

Сьогодні головна проблема, яку вбачає наша Асоціація, в тому, що законодавче поле в Україні відстає від ситуації, яка склалася у оборонно-промисловому комплексі. Розвиток нашої економіки не буде повноцінним до тих пір, поки у нас не буде умов для самостійного експорту (імпорту) своєї продукції безпосереднім виробником. Оскільки, як ми вже казали, гроші потрібно вкласти величезні, підприємства-інвестори хочуть мати можливість експортувати все, що не потрібно нашому Міністерству оборони: часто-густо розроблений приватним підприємством за власний рахунок та поставлений на озброєння виріб так і не закуповується в рамках держоборонзамовлення.

Керівництву країни необхідно розуміти, що без можливості вільного експорту (імпорту) вартість виробів для МО України буде значно вищою за світові ціни. Знизити їх можливо тільки за рахунок збільшення обсягів виробництва і вільного виходу на ринок. На сьогодні це стало можливим через отримання дозволів на експорт, але з божевільною паперовою тяганиною. Судіть самі – одне з підприємств-членів нашої Асоціації витратило на це понад 600 діб – майже два роки! Якщо в продажу зі складів з подібною ситуацією ще можна миритися, то у виробництві такої можливості нема. Сьогодні, коли на світовому ринку ситуація міняється блискавично, і ми виходимо на нього із зволіканням на роки, наша продукція фактично стає неконкурентоспроможною.

У відповідь наша Асоціація поставила собі на меті: «Позбавитись від дозвільної системи та перейти до повідомленої системи».

Ми переконані: якщо підприємство державної або приватної форми власності занесене до Реєстру виробників Міністерства стратегічних галузей промисловості або МЕРТ України – то воно має отримувати експортні повноваження АВТОМАТИЧНО (без отримання відповідних повноважень)!

ДСЕК України повинно надавати експортні та імпортні ліцензії  на товари воєнного призначення (подвійного використання) через електронну програму, відповідно до курсу на діджіталізацію, оголошеного Президентом. Однак такої програми наразі немає, і ми втрачаємо можливість освоювати зовнішні ринки. Тобто, із-за бюрократії та зарегульованості у системі експортного контролю, ми щорічно не отримуємо до державного бюджету від 1 до 2-х млрд. доларів США.

Отже, ми закликаємо до повернення позицій, які були в Україні до жорсткої регуляції з боку чиновницького апарату. Адже зауважте  – саме чиновницький апарат де-факто блокує надходження мільярдів доларів у скарбницю Держави! Очевидно, що це комусь вигідно.

Оборонному сектору потрібні інвестиції, яких не буде без свободи реалізації. Немає свободи реалізації – немає ринкової собівартості виробленої продукції і немає інвестицій.

Є ще одна проблема спільна для державних і приватних підприємств та й для Держави в цілому – це відсутність кваліфікованих фахівців, верстатників, слюсарів. Тезис про те, що в Україні дешева робоча сила нині не відповідає дійсності, оскільки випливає з нерозуміння проблеми: вартість робочої сили необхідно оцінювати за критерієм обсягу виробляння продукції на 1 гривню зарплати. І тут ми бачимо, що це співвідношення не на нашу користь в порівнянні з Західними країнами, і навіть з країнами, що розвиваються. У нас дуже дорога робоча сила, оскільки низька продуктивність праці. Проте підвищенням мінімальної заробітної плати залучити кваліфікованих фахівців неможливо – нема звідки. Тому, спираючись на багаторічний досвід підприємств-членів нашої Асоціації, ми можемо стверджувати, що саме по собі підвищення заробітної плати ніколи не збільшить продуктивність. Треба відновлювати кадрові ресурси – навчати молодь. Але навчання на старому радянському обладнанні та ще й 3-5 років не влаштовує ані молодь, ані виробництво. Треба впроваджувати нове, прогресивне, інтелектуальне обладнання. Але вартість його не в рази, а на порядки вище, ніж раніше. І тут виникає питання фінансів і замкнуте коло.

Для українського Уряду частковим вирішенням питання інвестицій може стати звільнення від податків тієї частини прибутку, яка йде на розвиток виробництва. Це робиться в усіх розвинених країнах і це необхідно в Україні. І не тільки для створення оборонної галузі, а й для відновлення колишніх позицій в інших галузях промисловості.

Підсумовуючи сказане, хочемо наголосити, що наша Асоціація хоче допомогти Державі зрозуміти, що основна її сила та перспектива – у приватних підприємствах. Бо вони вкладають власні кошти у розвиток виробництва, дбають про новітні технології та випускають конкурентну продукцію. І партнерство Держави з приватним сектором зробить Україну сильнішою та багатшою.» – підсумував пан ДЖАЛІЛОВ.