Ми пишаємомось нашою роботою

Україна може наздогнати і обігнати російську армію. Рецепт простий


Українська армія посіла 29 місце в авторитетному “Рейтингу військової потужності” за версією Global Firepower. Чи здатна українська армія піднятися в рейтингах до рівня російської?

Є два варіанти наздогнати або обігнати російську армію:
Зробити нашу Армію більш чисельною, ніж російська.
Зробити нашу Армію більш технологічною, ніж російська.

 

Розглянемо варіант 1.
Чисельність армії РФ – до 2 млн чол. Оборонний бюджет – 40 млрд дол.
Чисельність армії України – 250 тис. чол. Оборонний бюджет 5 млрд дол.
Чи можемо ми дозволити собі збільшити чисельність і фінансування Армії в 8 разів? Відповідь однозначна. Ні. Бо 40 млрд – це практично весь бюджет України на 2018 рік.
Більш того: всі нинішні спроби “наздогнати” росіян в чисельності або в кількості техніки так само не мають ані найменшого сенсу, бо будуючи маленьку совкову Армію, ми ніколи не переможемо таку ж совкову, але ту, що перевищує нас в 8 разів за чисельністю (російську) армію. На жаль, ця елементарна логіка зрозуміла далеко не всім. Зараз у нас є лише одна перевага над росіянами – патріотизм наших солдатів. Але патріотизмом літаки не збивають і кораблі не топлять.

Тепер розглянемо варіант 2. Створення технологічної переваги.
Сучасний бій не ведеться “стінка на стінку”. Це боротьба не людей, а технологій. І в бою 21 століття успішність і боєздатність армії залежить від кількох основних умов.
1. Стратегічне планування і оперативне управління операціями. У цьому сенсі ми, на жаль, не можемо наздогнати Росію, тому що ми не особливо від неї в цьому відстаємо. Ні у них, ні у нас, автоматизованої системи управління військами як такої не існує. Все робиться по-старому: карти, планшети, військова рада і пляшка горілки. При цьому в усіх високорозвинених країнах уже давно існують центри моделювання ситуацій і планування операцій, в яких всі можливі варіанти прораховуються НЕ інтуїтивно, а шляхом певних алгоритмів, після чого аналізуються можливі втрати, ризики, виводиться чисельність необхідної техніки і живої сили і вже після цього глибокого аналізу приймається рішення і лунають накази. Сучасна війна – це шахи. І все ходи в них прораховують машини, а люди лише приймають рішення.


2. Ми не загарбники. Ми захищаємо власну територію і, відповідно, основний акцент ми повинні робити на розвитку оборонних технологій. Антиснайперські комплекси, артилерійські радари, комплекси ППО, протитанкові ракети, системи спостереження, комплекси управління вогнем, радіорозвідка, радіоелектронна боротьба, кібербезпека – це частини з того, що дозволило б суттєво знизити інтенсивність вогню на передовій і скоротити втрати особового складу.
Можливо, ми могли б наздогнати і обігнати Росію, якби наша держава приділяла увагою не нарощуванню чисельності особового складу, а посилення якості озброєння. Але зараз практично всі системи управління боєм, системи коригування вогню і інша, така необхідна у сучасній війні техніка – це в більшості своїй волонтерські або ініціативні розробки приватних компаній. Держава не фінансує технології. В сучасній війні людина – це всього лише фахівець, який керує технікою і, при цьому, в більшості випадків він управляє нею дистанційно.
Але не в цьому полягає суть – наздогнати і обігнати російську армію. Суть в тому, що нам можна, не вигадуючи велосипед, застосовувати сучасні технології, які вже використовуються в усіх розвинених європейських країнах. Більш того, з урахуванням досвіду реальних бойових дій і розуміння озброєння противника, ми в змозі не просто використовувати, а й модернізувати ці технології для більш ефективної протидії російській армії. Але ми цього, на жаль, не робимо. Ми купуємо стару техніку і поводимося так, як при Радянському Союзі, коли головний показник військової могутності – наставити на кордоні купу танків і бронетранспортерів. Саме так, як це роблять росіяни.


З більш ніж сотні розробок, що створені  підприємствами, які велися в період 2016-2017 роки, до фінішу доходять не більше 5%, тому що підприємства змушені за свої гроші фінансувати ці проекти, навіть не розуміючи їх кінцевої цілі. Немає розуміння і того, чи буде Міністерство оборони закуповувати вироблену техніку, в яких обсягах – тобто відсутня програма довгострокового планування.
З одного боку, Сполучені Штати, Європа докладають певних зусиль для реформування нашого війська. Але це виглядає приблизно так: у нас є величезний старий труна – корабель, і туди намагаються повісити якісь сучасні системи, якими екіпаж навіть не вміє користуватися. В результаті за 4 роки “посилених реформ”, ми зрушили з місця хіба що у формі і харчуванні. І то, завдяки практично в 5 разів збільшеному оборонному бюджету.
Я не песиміст. І всі мої зусилля за останні 4 роки спрямовані на те, щоб ми створили дійсно боєздатну армію. Потужну, мобільну, технологічну. Можна обійти Росію. Рецепт простий: ми повинні побудувати нову Армію. І зробити це повинні нові командири з новим мисленням. Як не маскуй його під ноутбук, але навіть пофарбований і відполірований “совок” все одно залишиться “совком” – неефективним і непотрібним в епоху мультифункціональних пилососів.
Вадим Кодачигов
Президент Асоціації виробників озброєння і військової техніки України