Оборонно-промисловий комплекс України: пріоритетні напрями реформування в умовах євроінтеграції
Сьогодні пошук відповіді на питання, якою має бути армія і оборонна промисловість за умови жорстких ресурсних обмежень та динамічного воєнно-політичного світового середовища, став першочерговим завданням для багатьох експертів. Науковці й експерти звертають увагу на необхідність першочергового реформування системи управління
оборонно-промисловим комплексом (ОПК), його структурної перебудови та державної підтримки високотехнологічних галузей. При цьому ключовим є перехід ОПК на діяльність в ринковому середовищі. На сьогоднішній день створені реальні умови для переходу нових знань і технологій з оборонного сектора економіки в цивільний та навпаки.
У новій редакції Воєнної доктрини України 2015 року оборонно-промисловий комплекс визначено як сукупність підприємств, установ і організацій промисловості та науки, що розробляють, виробляють, модернізують і утилізують продукцію військового призначення, виконують послуги в інтересах оборони для оснащення та матеріального забезпечення сил безпеки й оборони, а також здійснюють постачання товарів військового призначення та подвійного використання, надання послуг військового призначення під час виконання заходів військово-технічного співробітництва України з іноземними державами.
Оборонно-промисловий комплекс є генератором передових наукових, технічних, технологічних досягнень і розробок, що дозволяють створювати не тільки техніку високого
рівня складності, але й наукомістку продукцію конверсійного призначення.
З урахуванням науково-технічного та фінансово-економічного стану ОПК стає очевидним, що технічну основу Збройних сил України (ЗСУ) сьогодні й у перспективі становитимуть ОВТ, які залишилися Україні після розпаду СРСР.
ОСНОВНІ ШЛЯХИ ПІДТРИМАННЯ ТЕХНІЧНОЇ ОСНОВИ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ
- поетапна модернізація як основний курс, спрямований на розширення можливостей
виготовлення та вдосконалення ОВТ підприємствами й організаціями вітчизняного ОПК; - своєчасна технічна перевірка і продовження гарантійних термінів експлуатації ОВТ;
- відновлення й розвиток системи технічного супроводження та обслуговування наявних ОВТ,
регулярне проведення планових профілактичних робіт і своєчасного ремонту; - уніфікація та скорочення номенклатури ОВТ, що знаходяться на озброєнні ЗСУ;
В умовах, що склалися на сьогодні, все більше країн розглядають поетапну модернізацію ОВТ як один з основних напрямів підвищення ефективності бойового потенціалу своїх збройних сил.
У сучасних умовах розвитку суспільства рівень національної безпеки вимірюється у розрізі несилових складових її забезпечення, зокрема економічної, зовнішньополітичної, соціальної, екологічної, інформаційної безпеки тощо. Так, якщо у першій половині ХХ ст. домінантою державної політики було інтенсивне зростання промислово-оборонного комплексу, то вже з другої половини ХХ ст. головним пріоритетом стає економічна безпека. Зміна пріоритетів національної безпеки пояснюється багатьма причинами.
ПРИЧИНИ ЗМІНИ ПРІОРИТЕТІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
- розгортання глобалізаційних процесів, які справляють суттєвий вплив на систему організації
міжнародних економічних відносин, трансформують напрями і визначають тенденції розвитку
національних економік; - формування європейської системи колективної безпеки;
- забезпечення інтересів воєнним шляхом носить має дуже витратний характер і в кінцевому
результаті не завжди дає можливість досягти поставленої цілі, набагато дешевшим та
ефективнішим є застосування в економічних відносинах жорстких обмежувальних заходів:
ембарго, торговельний бойкот, торговельна блокада або інших інструментів, що паралізують
стабільне функціонування та розвиток народного господарства торговельного партнера.
Отже, національну безпеку доцільно трактувати як спроможність держави своєчасно реагувати на внутрішні й зовнішні дестабілізуючі чинники, які проявляються у формі економічної, соціальної, політичної, військової та інших загроз, наявність яких може призвести до глибоких соціально-економічних потрясінь і порушення цілісності країни.
Саме тому головною стратегією держави у забезпеченні національної безпеки є реалізація заходів, спрямованих на мінімізацію залежності функціонування національної економіки від зовнішніх джерел шляхом її структурної перебудови, яка забезпечила б поступальний розвиток та конкурентоспроможність на світовій арені.
Оскільки безпека держави в усіх її формаціях реалізується через відповідне державне фінансування, основою якого є створений внутрішній валовий продукт, то чи не найважливішою її складовою є саме економічна безпека. На рис. 3 наведені основні характеристики економічної безпеки України.
Кардинально протилежна ситуація у сфері безпеки, зокрема її економічної складової, характерна для України на сучасному етапі її становлення та розвитку.
ХАРАКТЕРИСТИКИ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
- передусім економічна незалежність, що означає самостійне формування економічної політики,
здійснення державного контролю над національними ресурсами та державного регулювання
економіки, спроможність використовувати національні конкурентні переваги для забезпечення
рівноправної участі у міжнародній торгівлі; - стійкість і стабільність національної економіки, що передбачають забезпечення міцності і
надійності всіх елементів економічної системи, захист усіх форм власності, створення гарантій для
ефективної підприємницької діяльності, стримування дестабілізаційних чинників; - здатність до саморозвитку і прогресу, тобто можливість обирати власну модель розвитку,
самостійно реалізовувати й захищати національні економічні інтереси, здійснювати постійну
модернізацію виробництва, ефективну інвестиційну та інноваційну політику, розвивати
інтелектуальний і духовний потенціал країни;
ЗАГРОЗИ ЕКОНОМІЧНІЙ БЕЗПЕЦІ УКРАЇНИ
- істотне скорочення внутрішнього валового продукту внаслідок світової фінансово-економічної
кризи; - критична залежність національної економіки від кон’юнктури зовнішніх ринків, низькі темпи
розширення внутрішнього ринку; - нераціональна структура експорту з переважно сировинним характером та низькою питомою
вагою продукції з високою часткою доданої вартості; - надмірна залежність від імпорту енергетичних ресурсів, недиверсифікованість джерел
енергопостачання та відсутність активної політики енергозбереження; - поглиблення регіональної диференціації;
- критичний стан основних виробничих фондів у провідних галузях промисловості,
агропромисловому комплексі, системах життєзабезпечення; - велика боргова залежність держави;
- відсутність умов для формування необхідного інвестиційного потенціалу в національній
економіці, несприятливий макроекономічний та політико-правовий клімат для залучення
іноземних інвестицій та розвитку внутрішнього інвестиційного процесу; - деградація науково-технічного потенціалу, нерозвиненість національної інноваційної системи,
низька інноваційна активність суб’єктів господарювання; - високий рівень тінізації економіки, зумовлений, зокрема, поширенням тіньової зайнятості,
розповсюдженням напівлегальних методів ухилення від оподаткування.
Отже, падіння ВВП за попередніми підрахунками на 8% у 2009 році дає підстави констатувати надмірну залежність економічної кон’юнктури всередині країни від зовнішніх
факторів. Це передусім пов’язано з експортоорієнтованістю української економіки.
Таким чином, у сучасних реаліях розвитку суспільства пріоритетом національної безпеки стають спроможність держави протистояти зовнішнім та внутрішнім дестабілізуючим чинникам, які проявляються у формі економічних потрясінь; відновлення територіальної цілісності України; мінімізація залежності від зовнішньої кон’юнктури шляхом структурної перебудови й модернізації економіки та розширення внутрішнього ринку; створення ефективного сектора безпеки й оборони; підвищення обороноздатності держави.
Однак забезпечення певного рівня економічної безпеки, пов’язане зі здійсненням структурної перебудови і підвищенням конкурентоспроможності національної економіки, є основним напрямом державної політики у сфері національної безпеки. Отже, для забезпечення стабільної економічної безпеки державна політика першочергово повинна бути спрямована на реалізацію двох стратегічних напрямів: структурну перебудову народного господарства, його модернізацію та розширення внутрішнього ринку шляхом забезпечення умов для припливу інвестиційного капіталу.
Ключовим пріоритетом політики національної безпеки України є підвищення обороноздатності держави шляхом забезпечення готовності держави, її економіки і суспільства до оборони та відбиття зовнішньої агресії у будь-яких формах і проявах (зокрема, у формі гібридної війни), підвищення рівня обороноздатності держави. Серед першочергових завдань у цій сфері – модернізація та випереджувальний розвиток оборонно-промислового комплексу країни, нарощування його виробничих потужностей, вироблення конкурентоспроможних на світовому ринку озброєнь і військової техніки, імпортозаміщення та збільшення власного виробництва критичних комплектуючих і матеріалів; поглиблення оборонно-промислового та військово-технічного співробітництва з іншими державами, насамперед державами – членами НАТО, ЄС, досягнення повної незалежності від Росії у питаннях виробництва озброєнь та військової техніки; підтримка перспективних, практично-орієнтованих наукових досліджень у сфері національної безпеки й оборони; розвиток багатосторонньої співпраці з державами – партнерами на забезпечення обороноздатності України, отримання сучасних зразків озброєння та військової техніки.
Реалізація Україною стратегії інтеграції до Європейського Союзу обумовлює необхідність забезпечення поступової конвергенції у сфері зовнішньої й оборонної політики та розвитку взаємодії у рамках Спільної безпекової й оборонної політики ЄС для посилення спроможностей сектора безпеки і оборони, а також підтримання міжнародної безпеки і стабільності.
Безпека України у контексті загальноєвропейської безпеки ґрунтується на тому, що розвиток і зміцнення ЄС поглиблюють загальноєвропейську безпеку в усіх її вимірах.
Виходячи з довгострокової мети приєднання до загальноєвропейської системи безпеки, з
урахуванням характеру актуальних загроз національній безпеці основними напрямами
реформування оборонно-промислового комплексу України є:
– упровадження новітніх військових технологій, створення максимально можливих
замкнених циклів розроблення і виробництва найважливіших зразків озброєння, спеціальної та
військової техніки, використання можливостей військово-технічного співробітництва з
державами – стратегічними партнерами України;
– упровадження системи стратегічного планування розвитку оборонно-промислового
комплексу, взаємопов’язаного з цілями та завданнями державної політики у сфері національної
безпеки й оборони, соціально-економічного та науково-технічного розвитку України;
– забезпечення фінансового оздоровлення наукових установ і виробничих підприємств
та їх сталого функціонування шляхом упровадження комплексу заходів і економічних
механізмів адресної державної підтримки та державного протекціонізму щодо прямої закупівлі
у підприємств оборонно-промислового комплексу продукції для задоволення пріоритетних
державних потреб у рамках державного оборонного замовлення;
– удосконалення системи створення та збереження мобілізаційних запасів, розвитку
й утримання виробничих потужностей мобілізаційного призначення, формування
та підтримання в належному стані державного матеріального резерву;
– створення системи безперервного забезпечення наукових установ і виробничих
підприємств оборонно-промислового комплексу інформаційними, аналітичними та іншими
матеріалами щодо світових досягнень у сфері науки, техніки і технологій, розвитку озброєння,
військової та спеціальної техніки;
– розроблення і впровадження взаємопов’язаних нормативно-правових актів щодо
відродження стратегічної ролі оборонно-промислового комплексу в системі національної
безпеки та оборони держави;
– створення системи державного замовлення на підготовку робітничих, технічних
та інженерних кадрів для задоволення потреб оборонно-промислового комплексу, сприятливих
умов для ефективного функціонування і розвитку науково-дослідних, технологічних
та проектних установ, конструкторських бюро і виробничих підприємств оборонної
промисловості;
– забезпечення сучасними зразками озброєння та військової техніки, зокрема їх
розроблення й виробництво силами вітчизняного оборонно-промислового комплексу, у тому
числі за закордонними ліцензіями, розроблення і виробництво разом з іноземними партнерами,
імпорт озброєння та військової техніки, розроблення і виробництво яких в Україні недоцільне
або технологічно неможливе;
– удосконалення механізмів формування і контролю за видатками на потреби оборони,
оптимізації бюджетних витрат та забезпечення їх раціонального розподілу;
– протидія корупції в усіх її формах.