Український ОПК – шлях від простягнутої руки до повноцінного партнерства
Нещодавно з США до України повернулася делегація Асоціації виробників озброєння та військової техніки України. Про результати цього важливого візиту і чого врешті-решт вдалося досягти під час численних зустрічей з американськими партнерами розповідає президент ГО «АВОВТУ» Вадим Кодачигов.
– Вадиме Едуардовичу, перед тим як зануритися у подробиці візиту розкажіть, будь ласка, у якому настрої відбувалися перемовини у Сполучених Штатах?
– На превеликий жаль, основний висновок, який довелося винести у результаті численних зустрічей під час візиту делегації нашої Асоціації до США є геть невтішним. За океаном, м’яко кажучи, не позитивно розглядають перспективи нашого співробітництва. Американці просто таки втомилися від наших «національних особливостей».
Насправді у команді Дональда Трампа є чітке розуміння перспективи – американці не будуть відправляти своїх солдатів воювати у інших країнах. Максимум, що вони можуть зробити для нас – надати нам допомогу, аби ми могли воювати за свою землю. Нам готові допомагати усім, але ми не готові її приймати. Адже уся допомога, що надходить до України, сприймається нашими співвітчизниками як щось обов’язкове. Наче усі нам повинні допомагати, а ми ще й будемо красти при цьому.
Американці розповідали силу силенну історій, коли під час надання допомоги за програмою FMF (надання допомоги коштом уряду США у вигляді продукції американських підприємств), з боку представників України якісь здирники вимагали від американців «vidkat»!
Офшорні схеми, про які добре знають у Держдепі, посередницькі структури, тіньові схеми виведення коштів і т.ін. – американці не розуміють як таке може бути у країні, яка веде війну. У їхній свідомості не вкладається сама можливість схемного заробітку на війні та власній Армії.
Дійшло до того, що практично усі американські лобісти не хочуть мати справу з замовленнями для України!
– Тобто бажання допомагати Україні вже не таке запальне?
– Воєнний бюджет США зараз становить близько 800 млрд доларів. Значна кількість з цих коштів витрачається на підтримку країн-партнерів. Американський уряд забезпечує замовлення американським компаніям, продукція яких надходить до країн-реципієнтів у якості допомоги. Так от, лобісти, які їздять по Світові і пропонують продукцію тієї чи іншої промислової групи, зараз категорично відмовляються працювати з Україною. Вони радять своїм колегам буквально таке: «Не беріть замовлення для України, бо вони (представники України) приїдуть потім вимагати з вас гроші. Беріть гроші на Ірак, Афганістан, Польщу або Болгарію. Але не беріть на Україну!».
На жаль, цей наш імідж, трохи більше ніж повністю сформований «Укроборонпромом». Приватні структури й дотепер не мають права продавати зброю та озброєння та виходити на зовнішні ринки. Все наше зовнішньополітичне та економічне реноме та репутація, як країни, створені винятково представниками цієї державної компанії. І скільки не кажи про реформи та величезний потенціал державного оборонного сектору, ціну цьому потенціалу ми бачимо по оснащенню нашої Армії. На четвертому році війни у армійців немає зброї та озброєнь, на зовнішньополітичній арені наш рейтинг десь серед країн Африки, а українців сприймають як таких, що категорично неспроможні вирішувати свої власні проблеми.
– А що з реального Україна може запропонувати у такий ситуації?
– Натомість нашим американським партнерам дуже сподобався варіант співробітництва в сфері виробництва техніки дешевого цінового сегменту. Вони хочуть зайти на наш ринок і готові вкладати сюди кошти. Такий бізнес-проект їм зрозумілий. Вони не розуміють слова «дай!», вони розуміють фрази «давайте разом виготовляти озброєння», «давайте разом його продавати».
Україна має унікальну можливість завести наших партнерів на більш дешеві ринки. І зробити це вони можуть лише з нами. Жодна країна у Світі (окрім Росії та Китаю, звісно) не має закінченого технологічного ланцюга з виробництва відносно дешевої бронетехніки, радіоелектроніки, ракет різного призначення, систем наведення бойових частин будь-яких ракет тощо. – Ми вміємо робити все. Але наш акцент на державний сектор зводить нанівець усі перспективи.
У США наша делегація провела кілька достатньо результативних зустрічей у Конгресі, Сенаті та Держдепартаменті. Також ми мали зустрічі з представниками бізнесових кіл та політичного проукраїнського лобі. І скрізь довелося почути майже одну і ту ж сентецію, зміст якої полягає у нагальній необхідності перегляду Україною своєї позиції у відносинах з країнами-донорами. Нам прямо говорять, що настав час виходу на систему економічно обґрунтованої взаємодії, коли вже й Україна буде корисною для країн НАТО.
– І чим українська оборонна галузь, її приватний сектор зокрема, можуть бути цікавими для інвесторів?
– Наша конкурентна перевага – це досвід, який має наша армія у війні з противником, воювати з яким країни Заходу лише вчяться десятиріччями. Ми можемо продавати цей досвід. Адже ніщо нам не заважає готувати, наприклад, інструкторів, які згодом поїдуть до країн НАТО аби розповісти, як слід воювати проти РФ. Ми вже маємо досвід практичного застосування озброєння та військової техніки, які успішно протидіють проти російських підрозділів. Ми маємо повну лінійку російських безпілотників та ретельно вивчили їхні складові. Ми знаємо конструкцію їхніх танків та іншої бронетехніки. Ми розуміємо за допомогою яких засобів РЕБ вони воюють. Це той досвід, який може суттєво економити бюджеті кошти країн НАТО, що їх витрачали раніше ґрунтуючись лише на даних розвідки та подекуди навіть на припущеннях.
Ми можемо продавати досвід. Але слід йти ще далі і продавати не «мізки» та ідеї, а готову продукцію, яка створена з урахуванням цього досвіду. Власне, основний зміст роботи Асоціації полягає в тому, аби налагодити активний діалог між військовими та компаніями-партнерами, з метою створення максимально замкнених циклів з виробництва та, у подальшому – реалізації саме тієї продукції, яка відповідає всім сучасним вимогам щодо ведення бойових дій.
Чому партнерство України і США може бути успішним у цьому напрямку? – Все дуже просто. Американський танк, наприклад, в рази дорожчий у виробництві, ніж найдорожча модель танка українського. Те ж саме стосується і інших ББМ. І поєднавши наші виробничі можливості з американським технологіями, ми спільно можемо відкрити нові ринки збуту продукції, на яких до цього часу панувала Росія. І мова не йде про передачу до українських підприємств найновітніших розробок. Ми розуміємо, що Америка, як і будь-яка нормальна держава, достатньо обережно ставиться до своїх військово-технологічних таємниць. Але на цьому етапі кооперації нам не потрібні якісь аж надто секретні технології. Навпаки, якщо йдеться по завоювання ринку низького цінового рівня, нам достатньо буде лише передачі дешевих технологій, які вже давно не є таємними, але не виробляються Україною, і які вдасться прив’язати до продукції нашої «оборонки».
– Мабуть, є низка першочергових заходів, які ви плануєте здійснити найближчим часом?
– За підсумками візиту ми зрозуміли, що нам необхідно здійснити два доленосних кроки у галузі оборонної промисловості України. Перший крок – показати усьому світові, що Україна здатна на сьогодні не лише створювати нові, недорогі але ефективні технології, а ще й доводити їх до серійного зразка. Другий – це зміна законодавства і нормативної бази, з метою створення сприятливого бізнес-клімату для резидентів країн-партнерів, які готові зайти з інвестиціями у приватний сектор оборонної промисловості. Звісно, нам не треба відкидати державний сегмент у оборонній промисловості. Але перед тим як надати інвестиції підприємству, незалежно від форми власності, висновки по ефективності цих підприємств мають робити представники аудиту. І тут, я переконаний, у приватних підприємств відкриється відчутна перевага, оскільки раціональне та ефективне використання коштів і є першим і основним правилом виживання приватного бізнесу.
Звісно, підприємливі американці, і не лише вони, дуже уважно приглядаються до українського ринку, оскільки після 25 років пацифізму та розпродажу усього, що можливо було продати з армійських сховищ, у нас на очах створюється ситуація, тотожна ринку персональних комп’ютерів на початку 90-х років минулого століття. Тоді ті, хто ризикнув і вклався у цей бізнес, невдовзі стрімко розбагатіли. От і на ринку озброєнь та військової техніки зараз у нас подібна ситуація, адже за порівняно невеликі гроші, ми зараз створюємо технології, які напряму конкурують і протидіють російським.
Хоча повністю російськими ті технології зараз назвати не можна, бо, наприклад, коли ми розібрали російські безпілотники, то виявилося, що вони ледь не на 80% складаються з китайських комплектуючих. Відповідно і всі розповіді про непереможність російської «оборонки» в цілому мають дуже відчутний китайський акцент.
Прес-служба АВОВТУ